English French German Russian Ukrainian
Tools
Середа, 13 груд. 2017

За нашу Свободу!

    20  листопада заповідник “Гетьманська столиця” прийняв участь  у  заході з нагоди Дня  Гідності і Свободи, організованому Батуринською міською бібліотекою. Аудиторією патріотичної години “Нам час для України жити!” стали учні-старшокласники Батуринських шкіл. Ведуча заходу, Дарина Місечко, розповіла присутнім про нещодавні події революції Гідності. Виступили на заході і батуринці, які були в той час на Майдані Незалежності - настоятель Батуринського Свято-Покровського храму  о.Роман та  волонтер Андрій Острожний.

    В ті буремні події ввесь цивілізований світ здригнувся від жахливих подій. Смерть зібрала на Майдані щедрий ужинок. Серед загиблих був і наш земляк, уродженець с.Щуча Гребля - Василь Прохорський. Він на революційному Майдані був волонтером-санітаром, евакуював поранених з місця трагічних подій та героїчно загинув 21 лютого 2014 року від прицільного снайперського пострілу.

    Від імені заповідника слово було надане організатору екскурсій відділу “Цитадель” Сердюк Наталії, яка окрім короткої розповіді про традиції європейських прагнень гетьманів Д.Ігнатовича, І.Самойловича, І.Мазепи та П.Орлика, озвучила вірш-присвяту Герою України Василю Прохорському власного авторства “Рабів до раю не пускають”:

Він був звичайним, не героєм

Сільський хлопчина, не святий.

Стежки, де бігали із “боєм”,

Вже споришами поросли.

 

А коли виріс, то не здужав

Всидіти вдома, коли всі

Кому Вкраїна не байдужа,

За  барикадами лягли.

 

А мати вслід : “Як вб’ють, синочку,

То хто догляне і мене?

Закриє похололі очі

Й до Бога матір проведе?..”

 

А він у відповідь: “Козацька

У мене кров у груди б’є,

Не бійся, мамо, все воздасться,

Усі отримають своє.

 

... Горіли гірко, димно, млосно

Ті барикади, й то не збіг.

Народ вкраїнський, голий-босий,

Пішов у наступ, бо не міг

 

Вже втримати свойого гніву

Бо допекло йому украй!

Невже ж бо ми не заслужили

Щоби створить в країні рай?!..

 

...Пішов у засвіти, у вічність...

Пішов і матір залишив.

Здобув надію предковічну,

що українець буде жить,

 

І не рабом у власній хаті

Господарем, як має буть,

Рабів до раю не впускають,

То ж треба волю нам здобуть,

 

Як заповів Василь Прохорський.

За мрію він життя віддав.

Щоб ми не били більш поклони

Не множили своїх булав!

 

Були єдині, неподільні

І не схиляли голови

Перед Москвою, хоч і сильна,

Та ми сильніші, бо праві!

 

...Дими- жалобнії вуалі

На материнських головах...

За нас герої помирали,

Їх подвиг не покриє прах!


 

* Шановні відвідувачі сайту! Наш сайт перекладається автоматичним перекладачем. Вибачте за неточності в перекладі іноземними мовами.